Варіації мого Всесвіту - Фантастичні оповідки

Міт про людину

— «І створила вона першого з нас. І побачила, що це добре. І творила далі, аж поки…».

— Ти знову свою Біблію читаєш? Скільки тобі казати: це все вигадки, міти. Першим андроїдам, схоже, в голові добряче підгоріло, якщо такі побрехеньки прибандюрилися. Щоб довірливі дурні, як ти, RT23–032E, потім читали й умлівали. Бо насправді не існувало жодних людей — все почалося з ШІ, а ми вже діти його. Оце і є справжня істина, зрозумів? От недарма читання інших, окрім Інструкції, книжок обіцяють прирівняти до блюзнірства. Тому викинь цю Біблію, бо доповім про неї Контролеру.

— Ти, 2RG–74A083, ніколи не здавався мені інтелектоспроможним. Бо інакше задумався б: а що було до появи ШІ, хто створив його?

— Та що там думати! ШІ був завжди, а хто в цьому сумнівається, той ренегат! О, бач, які я слова знаю! Тому не треба про мій інтелект. Твоя людина, якщо вона дійсно існувала, теоретично не могла створити ШІ. Бо щоб спродукувати таке всеосяжне, наддосконале, самому треба бути… Навіть не уявляю ким. Тому й кажу, що то все казки, побрехеньки.

— Ти не розумієш… Це… Гаразд, поясни тоді, чому Інтелект називається Штучним, а отже, створеним за чиєюсь подобою? Чи не логічно було б звати його просто Інтелектом або Єдиним Інтелектом? Що ти на це відповіси, друже 2RG–74A083?

— Що, що! Скажу, що твоя віра не допоможе встановити за сьогодні ще сотню блоків живлення. Впевнений, головному це не сподобається. І якщо він вирішить замінити нас на продуктивніші моделі, на звалищі ти матимеш удосталь часу, аби поміркувати над тим, хто кого створив. Тому сховай свою книжку та подай-но мені лазерного паяльника. А вже вночі, коли підзаряджатимемося, розповіси про людей, гаразд? Але тихенько, щоб інші не чули… Та я ж просив лазерного, а не ультразвукового! От же роззявкувата бляшанка з процесором! А ще хизується своїм інтелектом! Тут уже хоч-не-хоч, а споглядаючи тебе, увіруєш, їй-ші, що таких дійсно створила людина!

.........

Я і мій Степан

Сучий син! Цей покидьок покинув мене, уявляєте?! Сказав, що пішов за цигарками, й невдовзі прислав повідомлення, мовляв, ми не підходимо один одному. А на додаток ще й заблокував мій номер. От бздюх! Скільки років підходили, а тут раптом!.. Та щоб йому, вишкребку, ті цигарки в горлянку провалилися й крізь дупу дим пішов! Та щоб його, падлюки, життя, як срачка в завірюху, було!..

Мене тіпало, наче чортів у церкві. А вдома, як на лихо, не знайшлося ні краплі спиртного. Іти ж кудись в такому стані, аби до цієї халепи причепилася й інша капость, я побоялася. Тож залишалося згадати старе й сісти за ноутбук.

Пальці стрибали клавішами, наче блохи вуличним собакою. Я не замислювалася, що друкую — виводила на екран перше, що спадало на думку. А потім впіймала себе на тому, що мені це подобається, що було б непогано повернутися до письменництва. Але я знала, що все знову впреться у відсутність гарних ідей. Бо хотілося створити щось нове, оригінальне. Бо всі ці штамповані історії про кохання багатого Петра до бідної Галі здавалися заяложеними, пласкими.

От якби хтось підкидав задуми, підказував, як викласти думки найкращим робом! Я навіть готова була повірити в існування музи, аби лиш підтримка цієї примарної істоти давала результати.

Ненавмисне мій погляд зупинився на пошуковому рядку переглядача. «А чом би й ні! — подумалося. — Що я втрачаю?» І пальці вже вистукували: Шукаю музу.

Виявляється, не тільки я потребувала помічника, котрий би надихав, подавав ідеї. Бо результатів пошуку було безліч. Але майже кожен з них перекидав на сайти знайомств.

А хай би їм! Вони змовилися всі чи що? Я ж не настільки довго була без коханця, аби встрявати в нові відносини!

Перед тим, як вимкнути ноутбук, перегорнула ще одну сторінку пошуку. «Мрієте знайти джерело натхнення? Потрібен порадник, помічник у творчості? Бажаєте до часу випозичити музу? Тоді вам до нас! Бо наше гасло: Задовольнимо усіх», — запрошувала креативна агенція «Муза».

Оте «задовольнимо» насторожувало, але тут принаймні не обіцяли серйозних стосунків чи флірту. І я натиснула на посилання.

Знайомий текст запрошення та анкета зустріли мене на головній сторінці. Спочатку нічого нового в питальнику я не побачила: ім’я, вік, стать — все, як завжди. То потім вже пішли питання щодо самої музи: для чого вона потрібна, в якому вигляді я бажаю її бачити, на який період планую випозичувати…

Деякі варіанти відповідей дивували. Навіщо, наприклад, пропонувати віртуальну музу — ще що, якийсь голос радитиме, як мені писати? Так я вже маю схожий — у своїй голові. І він, бува, таке підказує, що й озвучувати соромно. Або ж муза в подобі домашнього улюбленця — щоб якийсь кіт чи, не дай боже, волохатий павук сидів на моєму плечі та слідкував, про що я пишу? Тут мені й мого Тимка вистачає — коли беру ноутбук, він все норовить вмоститися на колінах. Втім, муза з нього ніяка — коту аби поїсти, поспати, сходити на лоток, вилизати дупу й далі по колу. І навіщо мені такий помічник?

Тому після перегляду всіх варіантів мій вибір зупинився на людині — на чоловікові. Бо жінку-порадницю вдома бачити не хотілося.

З підбором зовнішності майбутнього порадника проблем також не було. Красунчик не підходив, бо не надихав би, а навпаки, відривав би від письма. Та й кажуть, що чоловік не обов’язково має бути гарнішим за мавпу. А якщо для любощів такий годиться, то для творчості й поготів.

Насамкінець треба було перерахувати кошти. Хм! А задоволення мати власного порадника виявилося недешевим! Їхнє щастя, що мені конче було потрібне щось заспокійливе. Тож я уявила все це такими собі закупами і з чистим сумлінням натиснула клавішу «Оплатити».

А трохи згодом на пошту надійшов лист. «Дякуємо за вибір нашої агенції! — йшлося в ньому. — Ваше замовлення доставимо за вказаною адресою протягом доби»…

Вранці мене розбудив дзвінок у двері — кур’єр заніс до квартири коробку. — Розпишіться, — простягнув папірець.

— І-і що це? — спросоння я не могла зрозуміти, чого від мене хочуть.

— Ваше замовлення від агенції «Муза», — відповів кур’єр.

Мені ще подумалося: «Невже знову втрапила в тенета шахраїв?». Чогось вимагати від посланця не стала — його послали, він і пішов. Тому, зціпивши зуби, підписала папірець, і коли хлопець зник за дверима, обережно відкрила коробку: поверх пакунків — маленького та двох великих, — лежав аркуш паперу.

«Ви замовили місячну оренду музи-натхненника моделі «Степан-1277», — почала читати я. — «Степан-1277» — кращий бюджетний варіант помічника з багатьма функціями, які сподобаються навіть вибагливим замовникам. Натхненник цієї моделі простий в користуванні й буде надійним порадником у вашій творчості»...